ЛЮМІНЕСЦЕНТНІ ІНДИКАТОРИ (пізньолат. luminescere — світити; франц. indicateur — покажчик) — речовини, які змінюють колір та інтенсивність люмінесценції, характер світіння залежно від зміни властивостей середовища (рН, концентрації іонів металів або окисно-відновного потенціалу). Тому Л.і. використовують у методах кислотно-основного титрування, комплексиметрії та окиснення-відновлення. За характером світіння діляться на флуоресцентні і хемілюмінесцентні. Флуоресцентні індикатори при освітленні УФ-промінням у процесі титрування змінюють колір люмінесценції, що не залежить від забарвлення і ступеня однорідності розчину, який титрується. Найважливіші флуоресцентні індикатори — еозин, хінін, в-нафтол, акридин, кумарин тощо. Хемілюмінесцентні індикатори не потребують зовнішнього джерела опромінення, тому що їхня дія базується на виникненні або зникненні випромінювання видимого світла у процесі окисно-відновних реакцій при певних значеннях рН-середовища. Найважливіші хемілюмінесцентні індикатори — люмінол, лофін, люцегінін тощо. Л.і. застосовують для титрування в каламутних і забарвлених розчинах.
Пилипенко А.Т., Пятницкий И.В. Аналитическая химия. Кн. 1. — М., 1990.